Рукопашний бій не можна вивчати по фільмам (особливо по художнім), навіть по книгам. Книги надають первинну інформацію про стиль та вказують напрямок в досягненні мети. Ніщо не замінить гарного вчителя та гарних партнерів. Багато людей які себе називають вчителями та мало такими є в дійсності.

Удари рукою.

Всі удари рукою починаються як удари ліктем. Перші рухи на початку удару рукою – це винос ліктя, а потім вже в залежності від дистанції та ударної поверхні, формується удар. Крім того, удар ліктем не можна виконати без повороту всім тулубом за принципом плече-стегно, або як кажуть "від бедра” (стегна). Ось чому всі удари рукою треба починати вчити з удару ліктем. За схемою: вірне положення тіла (стійка), виконання ударів ліктем по б. мішку (макеварі), коліно ззовні а п’яту назовні, вірне дихання, вірне положення передпліч для захисту своєї голови та шиї і печінки.

Удари ногою.

Всі удари ногою починаються з удару коліном. Спочатку винос коліна, а вже потім, в залежності від типу удару, формується удар ногою. Є чотири основні типи ударів ногою (ступнею): прямий, збоку, назад, зворотний. Всі інші походять від них: в стрибку, в розвороті, знизу, зверху тощо. Ось чому треба вчити удари ногою починаючи з удару коліном. За схемою: вірне положення тіла (стійка), виконання ударів коліном по б. мішку (макеварі), вірне дихання, поворот всім тілом (з підворотом п’ятою ззовні), удар на всій опорній ступні, положення передпліч для захисту голови та шиї і печінки.

Загальні правила виконання ударів:

Комбінації ударів рук та ніг.

Удари треба наносити за принципом лавини (як падає каміння з гори, одним потоком, на однаковій швидкості, без зупинок). Ось чому краще комбінуються подібні удари, наприклад: прямий лівою рукою, прямий правою рукою, прямий правою ногою. Або лівою рукою навідліг, правою рукою збоку, правою ногою збоку. При цьому, удари виконуються по різним рівням, наприклад: руки в голову, нога в тулуб (або в стегно). Краще виконувати короткі комбінації (на 3 удари). В співвідношенні: 2 удари рукою, один удар ногою. При цьому головне дотримуватися принципу: комбінація виконується на один видих ( всі 3 удари разом). Комбінації ударів, підсічок, кидків. Щодо підсічок. Підсічка ніколи не виконується першою в комбінації. Її номер завжди другий. Ударом рукою в обличчя відволікається увага супротивника від самої підсічки. Потім два удари руками (перший із них виконується тією рукою якою ногою виконувалась підсічка). Треба пам’ятати, що основна мета виконання підсічки – не збити з ніг противника, а лишити його рівноваги, не дати йому відійти з місця, зруйнувати його захист (при втраті рівноваги, руки що захищають голову повернуться в бік, відкривши скроні та потилицю). Підсічка передньої ноги не повинна виконуватись як удар в гомілку. Треба зачепити підйомом стопи його стопу (під п’яту) і відтягнути всю ногу в бік. Тому підсічка виконується поворотом стегна та тулуба одночасно, як єдине ціле. Щодо комбінацій ударів з кидками. При атакуючих комбінаціях: спочатку серія (2 удари) руками, потім кидок, за ним добиваючий (1-2 удари) руками або ногою. Все залежить від розмаїття ситуацій виконання комбінацій. При захисту від ударів противника: ухід з лінії атаки з блоком, або без зупинки кінцівки яка виконує удар ( наприклад нирком під руку), кидок, добиваючий удар рукою (ногою), больовий контроль.

Основні бойові дистанції в рукопашному бою.

Існує (умовно) сім основних дистанцій:

1. Дистанція боротьби в захваті та обхваті для задушливих прийомів, прийомів на шию та кидків;

2. Дистанція для ударів головою, ліктем, коліном;

3. Дистанція для ударів рукою;

4. Дистанція для ударів ногою;

5. Дистанція для ударів холодною зброєю та в стрибку;

6. Дистанція для метання холодної зброї: ножів, сокир, списів, сюрикенів тощо;

7. Дистанція для використання вогнепальної зброї, арбалетів тощо.

Логічно, що послідовність навчання рукопашному бою повинна починатись з першої та закінчуватись сьомою. Саме тому, рукопашник повинен уміти вести бій на всіх вказаних дистанціях, з використанням зброї або без неї:

Основні принципи рукопашного бою.

При виконанні любого прийому самозахисту необхідно виконувати вказані дії у вказаній послідовності:и атакуючих комбінаціях: спочатку серія (2 удари) руками, потім кидок, за ним добиваючий (1-2 удари) руками або ногою. Все залежить від розмаїття ситуацій виконання комбінацій. При захисту від ударів противника: ухід з лінії атаки з блоком, або без зупинки кінцівки яка виконує удар ( наприклад нирком під руку), кидок, добиваючий удар рукою (ногою), больовий контроль.

1. Ухід з лінії атаки з блоком;

2. Захват та контрудар (розслаблюючий) при чому бажано одночасно;

3. Виведення тіла противника з рівноваги (кидком, підсічкою, чи запрокидуванням додолу);

4. Добиваючий удар, або больовий контроль;

5. Зв’язування та конвоювання.

Боротьба в партері.

При боротьбі в партері використовується головний принцип рукопашного бою - „принцип удава”: Для боротьби використовують всі частини тіла одночасно, немов удав, обвиваючи супротивника ногами та руками. Також свою голову втягують в плечі (проти задушення) і ніколи не витягувати своїх кінцівок (запобігання больовим прийомам).

Кидки.

Всі кидки виконуються за основними принципами:

1. Супротивника перед кидком треба вивести з рівноваги за принципом використання сили супротивника ("потягни падаючого” туди куди він готов упасти);

2. Кидок виконувати "від стегна”;

3. Вже під час виконання кидка виконати добиваючий удар;

4. Не втратити рівноваги та захват;

5. Використати захват для больового контролю або задушення;

Володіння холодною зброєю.

Зброя – це продовження руки. Тому всі принципи нанесення ударів рукою тут використовуються в повній мірі. Зброя суттєво збільшує можливості бійця (дистанцію, руйнівні наслідки для тіла супротивника, та покращує захист свого). Треба вчитись використовувати особливості кожного виду зброї. Тож , щоб добре володіти зброєю та не зашкодити собі, треба спочатку оволодіти рукопашним боєм без зброї.

Володіння вогнепальною зброєю.

Вогнепальна зброя - теж продовження руки, яка стріляє. Тому всі принципи рукопашного бою застосовуються в повній мірі. Особливість вогнепальної зброї полягає в тому, що вона має ще більші можливості для ураження противника навіть на значних дистанціях (де недієздатні ані лук, ані арбалет).Та володіти, наприклад пістолетом, без рукопашної підготовки в поній мірі не можливо. В реальному вогневому контакті не має часу на використання прицільного пристрою пістолета (цілика та мушки) та на прийняття зручного положення лдя стрільби. Треба стріляти з будь-якого положення, рухаючись. Бо інакше вбьють. Для влучного пострілу на невеликих дистанціях (3-15 метрів, а нерідко і більших) достатьно десятих секунди. Щоб не робило тіло: падало, крутилось, бігло, и т.п. для влучного пострілу необхідно не звертати на це уваги. Тобто це робиться автоматично (підсвідомо). Тіло не повинно відволікати від головного процесу: швидко і точно навести руку з пістолетом на обрану мішень, яку чітко бачать очі (або чують вуха) та плавно (без ривка) натиснути на спусковий гачок.

Особливості ведення бою проти холодної зброї.

Не використовувати блоків-підставок передпліччям (запобігання порізам). Удари противника повинні проходити мимо, провалюючись в пустоту. Не направляти лезо на себе та якомога швидше відбирати у противника зброю.

Прийоми рукопашного бою.

Всі прийоми умовно діляться на:

1. Прийоми активного нападу: Затримання при підході з переду, з заду, з боку; Напади без зброї (з метою розігнати натовп, або знешкодити чи захопити в полон ворога, та інші бойові задачі); Напади зі зброєю (з метою розігнати натовп, або знешкодити чи захопити в полон ворога, та інші бойові задачі);

2. Прийоми активної оборони: Визволення від захватів, обхватів (за тулуб, інші частини тіла, або за одяг, або в комбінації захватів та спроб нанести удар або кидок); Обеззброювання при загрозі холодною або вогнепальною зброєю; Захист від ударів: руками, ногами, холодною зброєю, комбінацій ударів; Зовнішній огляд підозрюваного або затриманого під загрозою вогнепальної зброї або під больовим контролем.

Прийоми затримання.

Затримання – це мистецтво запобігання бою. Затримання проводять або несподівано до особи яку затримують (захопивши зненацька) , або з використанням тактичних заходів, з метою відволікти увагу щоб, знову ж таки відтворити ситуацію несподіваного затримання (відвернути увагу). Прийоми затримання в різних ситуаціях виконують різні. Все залежить від положення тіла, рук, наявності зброї особи, яку затримують. Наприклад, якщо супротивник стоїть опустивши руки до низу – добре використати загин руки за спину. Якщо стоїть в боксерській стійці – важіль руки назовні, якщо протягнув пряму руку перед собою – важіль руки ззовні. Є більш-менш універсальні прийоми затримання супротивника, який стоїть або іде – опрокидуванням до долу захватом за голову. Загалом усі прийоми затримання виконуються за формулою: зближення, блок-захват, розслаблюючий удар, виведення з рівноваги, больовий контроль, зв’язування або конвоювання (під больовим контролем).

Прийоми визволення від захватів, обхватів.

Загалом усі прийоми визволення виконуються за формулою: розслаблюючий удар, розрив захвату (обхвату), виведення з рівноваги, добиваючий удар або больовий контроль.

Прийоми обеззброювання при загрозі холодною або вогнепальною зброєю.

Загалом усі прийоми обеззброювання виконуються за формулою: ухід з лінії вогню, блок-захват руки що утримує зброю, розслаблюючий удар, виведення з рівноваги, добиваючий удар, відбирання зброї, больовий контроль.

Прийоми захисту від ударів.

Загалом усі захисти від ударів виконуються за формулою: ухід з лінії атаки, блок, розслаблюючий удар, виведення з рівноваги, добиваючий удар, відбирання зброї (якщо б’ють зброєю), больовий контроль.

Прийоми зовнішнього огляду.

Під загрозою вогнепальної зброї зовнішній огляд проводять дотримуючись таких принципів:

1. Небезпечна дистанція (супротивник не зможе кинутися в ноги, дотягнутися до зброї);

2. Небезпечне положення зброї. Найчастіше від стегна ( не можна протягувати руку зі зброєю в напрямку супротивника);

3. Чіткі голосні команди, інтонація наказу;

4. Поставити особу яку обшукують в нестійке незручне для опору положення;

5. Не давати йому знати де знаходиться зброя (типова помилка підштовхування зброєю в спину).

Принципи ведення бою одного проти багатьох.

Якщо оточили нападники без зброї або з холодною зброєю то треба не зволікати а вириватися з кругу. Далі за обставинами: або втікати, або використовувати зброю. При оточенні нападників з вогнепальною зброєю. Навпаки не виходячи з оточення можна спровокувати їх до пострілів друг в друга (різко впавши додолу). Але краще в такі ситуації себе не ставити. Використовуйте тіло одного з нападників як щит, кидайте його під ноги іншим, використовуйте психологічні хитрощі, використовуйте все що попало під руку в якості зброї. Якщо з собою є пістолет з гумовими кулями травмуючої дії, то це час для його використання. Як закінчаться патрони використовуйте його як кастет.

Поняття сили (енергії) в рукопашному бою.

Тіло людини матеріальне і підкоряється законам фізики. Тому перш ніж шукати міфічну внутрішню енергетику, треба навчитися використовувати всюдисущі закони фізики (найчастіше механіки). Наприклад, для сильного удару рукою потрібен великий імпульс, який складається з маси (що вкладається в удар) помноженої на прискорення цієї маси. Іншими словами, при постійній масі тіла бійця, сила удару залежить від того як швидко ця маса дістане до цілі. Руйнівний ефект удару залежить також від площі контакту поверхні що наносить удар (наприклад кісточки кулака). Згадаємо формулу: тиск дорівнює силі помноженій на площу. Але чому так важко поставити сильний удар? Тому що тіло людини складається з багатьох суглобів. І потрібно багато зусиль і часу (при умові, що рухи виконуються вірно) для того щоб навчитися розганяти всі частини тіла разом на початку виконання удару, і зупинити їх теж разом в кінці удару. При цьому в момент контакту треба напрягти імпульсом все тіло. Щоб воно було як кам’яний моноліт. Обіпертися опорною ступнею в землю. Щоб через „скам’яніле” тіло імпульс віддачі удару увійшов у землю. Тоді за законами фізики: при зіткненні двох тіл обидва получають прискорення (розлітаються в протилежні сторони). Земля, як величезна планета, з місця не зрушить. Тому прийдеться відлетіти тому тілу, яке отримало удар, або зламається рука, що виконувала цей удар. Але рука напевне зламається якщо бити в тіла непомірно важчі і твердіші за тіло людини (наприклад в стіну будинку). Є таке правило, щоб не отримати травму, б’ють твердим в м’яке (кісточками кулака по м’язах щелепи, в живіт і т.ін. М’яким б’ють по твердому (основою долоні або нижньою м’язистою частиною кулака по черепу або грудну клітину).

Поняття духу в рукопашному бою.

Мається на увазі бойовий дух. Кажуть в здоровому тілі – здоровий дух. Тіло може виглядати дуже вражаюче, наприклад культурист, але його володар може в житті жодного разу нікого не перемагав. Буває так, що боєць з непоказною зовнішністю перемагає на вигляд більш сильнішого. В спортивних поєдинках тренерам відомий феномен - поєдинок програють ще до початку самого поєдинку. Тобто на бій треба іти готовим не тільки фізично, а й внутрішне. Заняття рукопашним боєм загартовують бойовий дух бійця. А перевіряється він у поєдинках. У бою, не на життя а на смерть, завжди перемагає сплав міцного духу і належної підготовки бійця. Тільки одним духом не перемогти. Супротивник може бути теж відмінним бійцем. Іноді молоді спортсмени ставлять таке питання: Хто переможе при рівних фізичній підготовці та бойовому дусі? Відповідь проста. Переможе той хто правий. Мається на увазі коли бій іде за праве діло. Зло ніколи остаточно не перемагало і не переможе. Коли боєць це знає – він непереможний. Цьому багато прикладів в історії людства.

Інтуіція бійця.

Людина сприймає навколишне середовище і події в ньому через своє біополе все й одразу (тобто міттєво і в повному обсязі). Це виходить на рівні підсвідомості – тобто інтуітивно. І лише одиниці вміють цю інформацію виводити на рівень свідомості в достатньому обсязі. Наприклад, відомий всьому світу Морихей Уесіба (засновник Айкідо), козаки - характерники та інші мали здатність передчувати сценарій подій та дії супротивників. Докладіть до цього дару відмінну техніку рукопашного бою і ви отримаєте бійця, якого неможливо не те що вбити а навіть хоч трошки йому зашкодити. Так Уесіба створив свій стиль айкідо. Тому не маючи такого дару, всі інші послідовники Уесіби просто займаються прийомами збоку схожими на айкідо. Через це їх бють „на вулиці”. А якщо боєць здатен через своє біополе впливати на біополе супротивника, то отримаєте безконтактний стиль „рукопашного бою”. В лапках рукопашний бій використано тому що в прямому сенсі рукоприкладства не відбулось, та мета бою досягнута – супротивника переможено (він під контролем та не здатен чинити опір). Звідси виходить послідовність розвитку бійця рукопашника. Спочатку займаються звичайним (фізичним) рукопашним боєм. Потім доводять свою майстерність до рівня інтуітивного бою. Та вершина майстерності - це безконтактний рукопашний бій. Очевидно, що неможливо навчитися захищатися від чогось чого не розумієш. Ось чому тренер дає учням удар а потім захист від удару. Не можна навчитися захисту від того чого ти не уявляєш в достатньо повній мірі. Тобто удар треба вміти самому виконувати досконало, уявляти наслідки такого удару для себе. І тільки через усвідомлення цього можно вивчити дієвий захист від такого удару. В цьому є філософський підхід в рукопашному бою. Бо рукопашний бій – це цілістна система знань, яка має (в тому числі) філософію. Тут зумісно згадати відому притчу про гору. На вершині тієї високої та крутої гори біліє снігова вершина. То є область майстерності людських знань та мистетств. Вчений досягає вершини з одного боку гори, поет з іншого, майстер бойових мистецтв зі свого боку. Та всі вони будуть на вершині. Там всі – майстри (митці). Щоб сюди потрапити кожен з них затратив потрібні зусилля та час. Якщо ти став майстром в одному мистетстві, то зможеш досягти майстерності і в іншому. Але вершина тієї гори крута та слизька. Тому, той хто зупиняється на досягнутому і перестає рухатись в гору – одразу починає сковзати донизу. Це можно виразити по іншому. Якшо постійно та регулярно не займатися своєю справою (рукопашним боєм) то наступає неминуча деградація (втрата можливостей). Це зобумовлено фізіологією людини. Якщо замислитись над вказаною вище притчею, то стане зрозуміло, що в системі освіти потрібно вивчати також і рукопашний бій. Як вагому складову системи виживання людини. Це розуміли в минулому в багатьох країнах світу. Молоді аристократи (наприклад самураї в Японії) поряд з різними науками обов’язково вивчали фехтування, верхову їзду, стрільбу, бойові мистецтва. Можно бути дуже розумним математиком, прочитати багато книжок, мати великі гроші, майно, та прицьому бути вбитим „тупим” бомжем. Тільки через те, що йому хочеться випити, а у інтелектуала є в кишені трохи грошей. Виходить, що без рукопашного бою знання людини не повні, або недостатні для сучасного життя. І це розуміють деякі ректори деяких Українських ВУЗів (зокрема Київський МАУП).

Принципи тренування рукопашника.

1. Від простого до складного. Техніку треба засвоювати починаючи з елементарної, поступово переходити до більш складної.

2. Шляхом багатократного повторювання. Всі елементи вивчати до автоматизму.

3. Систематичність. Результат там, де тренування проходять згідно якогось периодичного у часі плану. Ні в якому разі не можна тренуватися за принципом чим більше, тим краще. Не можна знущатися на своїм організмом. Потрібно давати час на відновлення огранізму. Тобто елементарно відпочити.

4. Інтелектуальність. Треба добре розуміти зміст прийому, його застосування. Ні в якому разі не можна навчатися не розуміючи того що ти робиш (за принципом папуги тупо повторювати за кимось дії).

Необхідні умови для якісного навчання рукопашного бою.

Потрібен гарний тренер. Це міф, що можно чогось пристойного навчитися самотужки, наприклад з книг та фільмів.

Умови. Мається на увазі достатньо обладнане місце для занять (спортивний зал, майданчик, полігон).

Можливості. Це: мінімальне здоров’є, час, та гроші.

Майстер 2-го Дану та суддя національної категорії з рукопашного бою І.П.Кожара